Вхід

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Enter the characters shown in the image.

Історичні події

 Наші пращури здавна святкували не тільки ті свята, що дійшли до нас, але й інші, про які ми мало що знаємо.

Найбільш відомі новорічні, різдвяні й храмові свята. Відроджується свято весни «Мерцішор». З давніх часів ці й інші свята, що носили народний характер, й святкували їх по-різному. Для відродження прадідівських звичаїв пропонуємо Вам довідатися, як у наших краях святкували різні свята наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть. Вашій увазі пропонується матеріал з видання «Праці місцевих комітетів про потреби сільськогосподарської промисловості» за 1903 рік. Мова йде про народні календарні свята населення Бессарабії і про ставлення до них місцевих чиновників. Матеріали ми запозичили з відкритих джерел.  

 

ДОПОВІДЬ ГОЛОВИ БЕСАРАБСЬКОЇ ГУБЕРНСЬКОЇ ЗЕМСЬКОЇ УПРАВИ барона А.Ф. Стуарта про місцеві народні свята.

У виді запропонованого Урядом обговорення різних питань про потреби сільськогосподарської промисловості, представляється благочасним і необхідним звернути увагу, між іншим, і на ту особливість у житті сільського населення Бессарабії, що воно, дотримуючись споконвічних традицій і зберігаючи марновірні звичаї й обряди, що мають свій початок і походження, безсумнівно, у глибокій давнині, понад установлені церковні й цивільні свята утримується від сільськогосподарських робіт і неухильно рік у рік святкують чимало чисто місцевих народних свят, заснованих на неосвічених забобонах або, що носять на собі явний відбиток язичества, такі: Кирика-шкьопу, Русалії, Іван-Купайла, Фоку й інші.

На Кирика-шкьопу, за народними віруваннями, не можна працювати, у протилежному випадку можна пошкодити ногу або руку, і порушник того свята зробиться кульгавим, калікою. У день Фоки не можна навіть розводити вогню, інакше згорить будинок, і т.п. Утримуючись у ці й подібні дні від робіт, сільське населення не вважає гріхом віддаватися в ці дні розгулу, через що наноситься явний збиток економічному добробуту й моральності населення. Давно настав час звернути увагу на це негативне явище місцевого народного життя й впливом церковної влади припинити в темній масі дотримання подібних свят, не встановлених правилами церкви.

З метою зібрати докладний матеріал про всіх існуючим серед населення Бессарабії чисто місцевих народних свят Губернська Управа просила Повітові управи зібрати на місцях й повідомити їй наступні відомості:

1) Які народні свята, понад установлені церковні і цивільні, існують серед населення. Перелічити ці свята, позначивши час, коли вони святкуються.

2) Найменування кожного свята й значення такого в російському перекладі, якщо назва свята молдавська або болгарська.

3) Походження свята й сполучені з ним марновірні обряди й дії.

4) Як проводить населення вільний час у дні цих свят.

5) Чи не виконує населення в ці дні так звані клакі, тобто гуртові сільськогосподарські роботи, чинені безкоштовно за частування з музикою. Хто звичайно користується подібними клаками.

6) Чи не було в минулому спроб до викорінювання вищезазначених марновірних свят, у чому ці спроби складалися, як ставилося до них населення і які були наслідки.

Внаслідок викладеного запиту, Повітовими Управами доставлені нижченаведені відомості щодо марновірних свят і з’єднаних з ними обрядів, що існують серед населення підлягаючих повітів.

За зібраними Волосними Правліннями відомостями, у Хотинському повіті селяни, понад церковні й цивільні свята, святкують ще наступне нижче перераховані дні (дати зазначено за старим стилем):

1) Св. Петра - 16 Січня.

2) Св. мученика Трифона – 1 Лютого.

3) Харлампія - 10 Лютого.

4) Євдокії: – 1 Марта.

5) 40 мучеників – 9 Марта.

6) Олексія – людини Божої – 17 Марта.

7) Собор Архангела Гаврила – 26 Марта й 13 Липня.

8)Св. Антипа – 11 Квітня.

9) Юрія (Георгія Переможця) – 23 Квітня.

10) Кирила й Мефодія – 11 Травня.

11) Онуфрія – 12 Червня.

12) Івана Купала (рожд. Іоанна Хрестителя) – 24 Червня.

13) Апостола Павла – 30 Червня.

14) Великомуч. Прокопія – 8 Липня.

15) Марини – 27 Липня.

16) Пророка Іллі – 20 Липня.

17) Препод. Параскєви – 26 Липня.

18) Великомуч. Пантелеймона – 17 Липня.

19) Маковій – 1 Августа.

20) Насіння Столпника – 1 Вересня.

21) Чудо Архістр. Михайла (Михайлово чудо) – 6 Вересня.

22) Луки – 18 Жовтня.

23) Великомученика Дімітрія – 26 Жовтня.

24) Спиридона – 31 Жовтня.

25) Косьми й Даміана – 1 Листопада.

26) Пилипа – 14 Листопада.

27) Катерини – 24 Листопада.

28) Андрія Первозваного – 30 Листопада.

29) Варвари – 4 Грудня.

30) Амбросія – 7 Грудня.

31) Ігнатія – 20 Грудня.

32) Кирика (шкьопу) і Улити – 15 Липня.

33) Палій (мучен. Фока) у день Марії Магдалини – 22 Липня.

34) Дев’ять четвергів після Пасхи – ноу жой.

35) Рахманський Великдень – на 4-й тиждень після Великодня (збігаєтеся зі святом преполовєнія).

36) Русалії – син-прештії (Навки) – перший четвер після св. Трійці й на ін. день Петрова посту.

 

Значення молдавських і малоруських назв поєднано тільки з деякими святами й означає: Кіріка-шкьопу (кульгавий), Палій Фоку – на малороcийській – спалювач, а на молдавській – вогонь, Рахманський великдень – світла Христова Неділя, Русалії син-прештії – на молдавській Русалії розходяться, а малоруси приєднують до цієї назви ще слово «Навки», що означає душа дитини, що вмерла без хрещення.

Походження цих свят засновано головним чином на іменах святих мучеників, вказаних у святцях, але вшановування тих днів поєднано з різними забобонами, так, наприклад: вшановування Іллі пророка охороняти від удару грому, Фоки — від пожеж, багато свят охороняють від різних хвороб на людях і на худобі; Рахманський Великдень припускає існування якогось народу Рахмани, що сповідав православну віру й жив нижче за течією Дністра, але не знав, коли святкується Світла Христова Неділя, а тому малоруси від фарбованих яєць, що з’їдаються на паску, кидали в ріку шкарлупи, щоб, коли вони припливуть до Рахманів, останні довідалися про святкування Великодня; Русалії святкуються для спокути дітей, що вмерли без святого хрещення. Більш певних і ясних пояснень чествуємих селянами свят отримані відомості не дають, тому що в народі перекази про них неясні й заплутані, а загальні відповіді такі, що діди святкували й ми повинні святкувати, а інакше бути лиху й нещастям.

У святкові дні селяни проводять час у ледарстві, роз’їздах по ярмарках, у пияцтві й танцях, а іноді й у польових роботах на клаках. Особливого ритуалу святкування не дотримуються, і навіть колишні звичаї – обливання водою на Івана Купала, спускання в ріку вінків і опудал, кидання яєчної шкарлупи, стрибання через багаття – виводяться.

У такі святкові дні селяни йдуть на польові безоплатні роботи за частування горілкою, музикою й танцями, по запрошеннях священиків і церковних причтів, сільських і волосних посадових осіб, орендарів і дрібних землевласників, не вважаючи такі роботи за гріх. Спроб до викорінювання марновірних свят, за показниками Волосних Правлінь, не робилося.

Повідомивши наведені відомості про марновірні свята, Хотинська Управа пояснила:

а) виникли ці свята, безсумнівно, на підставі забобонів на ґрунті не лише язичества, але й у християнську епоху з метою вшановування святих догідників і мучеників, як показують імена днів, що святкуються. Марновірство темного народу дало особливе значення святам, що охороняють у боротьбі із природою від різних нещасть;

б) не можна не погодитися з тим, що ці свята віднімають у селян багато робочого часу, особливо в гарячу пору польових робіт, і що це завдає значної шкоди господарству селян;

в) дієвим засобом викорінювання забобонів може служити тільки освіта народу й релігійні повчання із церковних кафедр, але для цього потрібні, з одного боку, гарні школи, а з іншого боку – переконливі проповідники.

Від настільки грубого розуміння значення згаданих свят неважко, зрозуміло, перейти ще до більш грубого перепровадження часу в такі дні. От чому, утримуючись від якої б те не було справи, що носить форму певної роботи, місцеве населення вбиває в такі дні час не стільки в нешкідливих розвагах, скільки в грубому розгулі, пияцтві й сполученому з ним лихослів’ї, богохульстві, осуді ближнього тощо.

На питання про те, чи не виконує населення в подібні свята так званих «клак» тобто гуртових сільськогосподарських робіт, – відповім ствердно, при чому скажу, що подібні працівники переконані в тому, що гріх буде не їх, а того, хто влаштував «клаку». А користуються «клаками» найбільше вища сільська адміністрація: волосний старшина, писар, урядник і ін., хоча бувають випадки «клак» і у священиків.

Про те, чи були в минулому спроби до викорінювання грубого розуміння значення цих свят, нічого сказати не можу. На підставі ж сьогодення скажу, що такі спроби робляться пастирями із церковної кафедри не один раз, хоча відчутні сприятливі результати дуже мало позначилися, у майбутньому ж, коли населення буде настільки розумово розвинене, що зрозуміє, що є в житті від Бога й що від людини, те напевно й так звані місцеві свята звільняться зовсім від грубого язичеського елемента.

Узагальнюючи доставлені Повітовими Управами відомості про існуючі серед сільського населення народні свята, потрібно насамперед помітити, що інші з них, як вказує сама їхня назва, язичницького походження, а інші хоча й присвячені до імен святих, шанованих православною церквою, однак також служать лише приводом до перерви в польових роботах, пияцтва, розгулу. І навіть самі клакі, що бувають в ці дні, виконуються лише під умовою частування, поєднаного з музикою й вечірнім розгулом. Цікаво, що в жодному повідомленні Волосних Правлінь щодо народних свят не згадано, щоб у ці дні населення відвідувало церковне богослужіння. Ясно, що тут ми маємо справу з народним неуцтвом, з темрявою народу, що, бажаючи відгородити себе, свої житла, свої трудові ниви й свою худобу від різних стихійних лих і нещасних випадків, за звичаєм, установленим споконвіку предками, деякі дні присвячує ледарству. Не стосуючись тої сторони, що таке препровдження цих днів суперечить духу християнського вчення про свята, ледарство й розгул, якими ознаменовуються подібні дні, заподіюють занадто чутливий збиток населенню, що живе головним чином землеробською працею, продуктивність же цієї праці цілком залежить від сприятливих метеорологічних умов, внаслідок чого в гарячій робочий час усяка година дорога.

Беручи до уваги, що, крім 52 недільних днів, православною церквою встановлено ще 30 святкових днів, ми маємо в році 82 дня, у які за законом обов’язково відвідувати церковне богослужіння й припиняти усякі публічні роботи.

І от до цих 82-х днів відпочинку від праці, установлених церковними й цивільними законами, населення Бессарабії додало ще 52 дня таких, у які воно, вважаючи великим гріхом працювати за плату кому-небудь або безкоштовно виконувати свої роботи, у той же час не знаходить нічого соромного в неробстві й розгулі. І таким чином, народні свята, збільшуючи число неробочих днів, скорочують період робочого часу, що залишається в розпорядженні населення, понад чим на 36%. Збиток, заподіюваний народними святами добробуту населення, варто визнати тим більше явним і неминучим що період польових сільськогосподарських занять обіймає собою лише три пори року: весну, літо й почасти осінь. Визнаючи, що період землеробських польових праць починається з 1-го березня й кінчається до 1-го листопада, ми, як показує додана таблиця, бачимо, що щомісячно у цей період припадає наступне число недільних, встановлених церквою святкових і встановлених народним звичаєм неробочих днів:

1) у Марті: а) недільних 5; б) святкових 1; в) народних 4  -  10

2) у Квітні: а) недільних 4;  б) святкових ….. 2; в) народних 5 – 11

3) у Травні: а) недільних 4; б) святкових 2; в) народних 5 – 11

4) у Червні: а) недільних …… 5; б) святкових 2; в) народних 6 – 13

5) у Липні: а) недільних 4; б) святкових 0; в) народних 8 – 12

6) в Августі: а) недільних 4;  б) святкових 3; в) народних 1 – 8

7) у Вересні: а) недільних 5; б) святкових 2; в) народних 3 – 10

8)  у Жовтні: а) недільних 4; б) святкових 2; в) народних 3 – 9

Всіх неробочих днів………. 84

Період з 1-го березня до 1-го листопада обіймає собою 245 днів; у цей період недільних і святкових днів 49 і, зверх того, установлених народним неуцтвом і марновірством – 35 неробочих днів. Тим часом, спостереження над кліматом Бессарабії встановили той факт, що тут переважають літні дощі, самі рясні трапляються в червні й липні: вони збігаються з часом збору сіна й жнивами хлібів, а тому, перешкоджаючи виробництву цих важливих занять, заподіюють іноді втрати в господарстві. І в ті ж 2 літніх місяці, у цю «гарячу» пору селяни втрачають 14 днів робочого часу, дотримуючись народних свят, проводять в бездіяльності, у розгулі й пияцтві цілі дні в такий період сільськогосподарського життя, коли кожна година вкрай дорога, коли напруженістю фізичної праці забезпечується добробут родини на весь рік. Саме собою зрозуміло, що, при наявності такого значного числа народних свят, що припадає саме на ці місяці, що трапляються в ті ж місяці дощі, затримуючи польові сільськогосподарські заняття, заподіюють непоправний збиток економічному добробуту населення, прирікають його на нестаток.

Особи, близько знайомі з життям сільського населення Бессарабії, уже в 60-х роках минулого сторіччя до числа головних причин бідності тутешнього населення відносили: пияцтво й значну кількість святкових днів навесні й влітку. Так, в одній з таких етнографічних заміток за 1865 р. пояснено: річні витрати кожного селянина сягають до 100 руб. сер., а саме: на продовольство для родини 18 руб., на одяг 20 р., на господарство 5 р., на утримання будинку 1 р., на повинності 9 р., на церкву й духовні потреби 4 р., на покупку напоїв як для щоденного вживання, так і при випадкових подіях у сімействі від 12 до 20 р. і більше й на інші витрати при сказаних подіях до 10 р. в рік. Ці цифри показують, що для одного сімейства селянина більше буває щорічно витрат на горілку, вино й інші не необхідні предмети, чим на всі взагалі перші потреби життя, а це й слугує якщо не единою, те однією з головних причин бідності тутешнього населення. До таких причин слід віднести також бездіяльність селян протягом цілої зими, значну кількість святкових днів весною й літом, які з одного боку скорочують продуктивність, а з іншого боку – слугують приводом до пияцтва, й нарешті, безліч дивних звичаїв при різних фазисах їхнього життя.

Звичаї при народженні, одруженні, похоронах, поминанні померлих, при переїзді на нові житла, при будівлі мостів, колодязів, навіть при купівлі й продажі худоби й інших предметів, уже описані багатьма, всі ці звичаї завжди супроводжуються тривалим пияцтвом, і це становить винятковий їхній характер. Народження, похорони й особливо весілля, не ознаменовані триденною пиятикою, вважаються дією, яка майже не відбулася й є ледве неприродними. Від одного одруження наш селянин часто ставити себе в неоплатний на довгий час борг. Якщо ж протягом року його одруження трапляється народження й похорон, то він не може відскіпатися від убогості кілька років.

З питання про походження народних свят, що становить предмет цієї доповіді, варто помітити, що багато з цих свят згадуються вже в «Стоглаві», пам’ятнику половини XVI століття. У Стоглаві, між іншим, згадуються Русалії, про Іоанів день, тобто язичеські ігри, що відбувалися напередодні Івана Купала, 24 Червня, коли розкладалися купальскі вогні й розшукувалися скарби. Русальська седмиця – це тиждень, що передує Троїцину дню; у четвер на цій седмиці, іменованої семіком, дівиці завивали вінки. Там же згадується Вьюнець, особливого роду обряд, що справлявся в суботу на святому тижні в молодих, що обвінчалися в тім році, щось подібне до звичаю, що існує досі в Акерманському повіті. По тому ж Стоглаву «у перший понеділок Петрова посту в гаю ходити – бісівські потіхи діяти; а у Великий Четверток порану солому палять і мертвих кличуть, деякі ж невигласи – попи у Великий Четверток сіль під престол кладуть і до сьомого Четвертка там тримають, а ту сіль дають на лікування людям і худобі». Питання Царя Івана Васильовича Грозного, запропоновані Московському собору 23 Лютого 1551 р., мали на меті викорінювання в народі марновірств і забобонів, що підштовхуються двовірством і апокрифами, інакше кажучи – низьким ступенем релігійної освіти народної маси.

Ця історична довідка показує, внаслідок яких впливів у свідомості народу вкоренилася неправильне розуміння про свята взагалі, які найчастіше є часом посиленої торговельної діяльності, ярмаркової й базарної штовханини, що дають привід до розгулу, а з іншого боку, за народним переконанням, ніби санкціонують ледарство й перерву в зайняттях. Бували випадки, що таке мінливе сприйняття про свята спонукало нижчі адміністративно-поліцейські влади притягувати до кримінальної відповідальності тих, хто у свята вирішував робити звичайні роботи. Одна з таких справ – справа – Миколи Ярембкевича надходила на розгляд Правітельствующего Сенату. <…>

За народними поняттями, святам личить ледарство, і робота у свята вважається гріхом. Звідси ясно випливає те, що для викорінювання так званих народних свят необхідно, насамперед, вплив пастирів церкви, необхідно, щоб сільські священики, користуючись своїм авторитетом і в силу покладеного на них обов’язку, шляхом церковної проповіді й взагалі пастирського вмовляння невпинно пеклися про роз’яснення тих забобонів і марновірств, у силу яких споконвіку виникли й існують досі так звані народні свята. Такий обов’язок парафіяльних священиків прямо виражений в 33 ст. Статуту про попередження й припинення злочинів, св. зак. т. XIV, вид. 1890 року.

У виді вищевикладеного й беручи до уваги, що дотримання сільським населенням народних свят, збільшуючи число неробочих днів, вносить безлад в побутове життя населення й заподіює явний збиток сільськогосподарської промисловості, представляється необхідним порушити клопотання перед Урядом про те, щоб, у зносинах зі Святєйшим Правітельствующим Синодом:

1) був опублікований табель великих свят і високоурочистих днів, у які проведення публічних робіт визнається небажаними крім особливих випадків і найнеобхідніших домашніх занять;

2) щоб Міністерством Внутрішніх Справ був виданий табель таких святкових днів, у які роботодавці не можуть примушувати до роботи, але в які закон зовсім не забороняє робітникам добровільні всякого роду роботи й заняття;

3) щоб учителям було вмінено в обов’язок у школі й при народних читаннях, що влаштовуються ними, пояснювати населенню щирий зміст шанованих церквою й установлених цивільних свят й роз’ясняти ту шкоду, що завдає населенню дотримання свят, заснованих лише на марновірстві й неправильному розумінні їхнього дійсного значення;

4) щоб через місцеве єпархіальне начальство запропоновано було парафіяльним священикам, подаючи добрий примір своїм парафіянам, не влаштовувати клакі у святкові дні в їх власних господарствах і неухильно й систематично вживати заходів пастирського впливу до викорінювання релігійних марновірств і забобонів, що слугують причиною існування так званих народних свят.

У свідомість населення повинна шляхом церковно-релігійного впливу проникнути та думка, що не роботою, не чесною працею порушується святиня християнських свят, а розгулом і різними бешкетуваннями, що виникають внаслідок ледарства.

Доповідь вкрай цікава описом всіх свят, що важко ще десь знайти. Цікавість викликає також те, що багато що повністю співпадає з сучасними звичаями і той факт, що опублікована нижче доповідь включає в себе вивчення громадської думки. Це великий прогрес для початку ХХ століття.

Автор матеріалу — історик і письменник Олексій Мандзяк. Переклад на українську мову – О.Цвяхівський.

Для сайту матеріал вільно опрацював та підготував журналіст Іван Білик