Вхід

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Enter the characters shown in the image.

Історичні події

Новоселиця, її витоки

(Від сивої давнини до 1914 року)

        На широкій рівнинній терасі лівобережжя швидкоплинного Пруту, там, де у нього вливає свої води невелика річка Рокитнянка, розкинулося місто Новоселиця. Розташована вона за 30 кілометрів на схід від м. Чернівці та 1км. на північ від русла ріки. Площа 647 га, населення – 8,5 тис., національний склад в основному  - українці та молдовани. Територіально простягається з заходу на схід вздовж основного автошляху від Чернівців до Кішінеу, що розгалужується у східній частині міста в напрямку Хотин-Хмельницький. Через Новоселицю проходить автомагістраль та залізнична лінія Чернівці - Кишинів – Одеса.

Так виглядали бессарабські села у минулому найменування, а про появу нового поселення поблизу запустілих Шишківців. Серед нових поселенців були й козаки з числа тих, що прийшли сюди в ХVІ с. Разом з гетьманом Іваном Свірговським на допомогу молдавському господареві.          Перше невелике поселення виникло тут біля самого Пруту, на нижній його терасі. На північній околиці поселення стояла невеличка дерев’яна церква. З часом вона зруйнувалася, на її місці побудована каплиця. До неї перенесли деякі предмети від старої церкви з написами старослов’янською мовою. Судячи з цих предметів, можна зробити висновок, що будувалася стара церква приблизно в кінці ХVІ століття. Після побудови нової церкви у 1858 році каплицю розібрали. Зараз місце старої церкви знаходиться біля самого берега стариці від Пруту, розташованої впритул до околиці Новоселиці, де ще недавно зберігалися залишки церковного кладовища.

З руйнуванням лівого берега тераси, на якій знаходилося селище, населення відступало від річки на північ, ближче до дороги – сухопутного торгового шляху, який у ХІІ – ХІV століттях проходив по долині Пруту з Галича – столиці Галицького, а згодом Галицько-Волинського князівства – до Бирлада. Отож, своєму народженню і розвитку населення завдячує цій Бирладській дорозі. Будинки тут були рублені або побудовані з глини, під солом’яною або очеретяною покрівлею.

Село займало вигідне положення оскільки знаходилось на стародавньому гостинці, що вів з Галича на південь і схід. У ХVІІ столітті почалося заселення західної частини Новоселиці. За річкою Рокитнянка виникло поселення, яке звалося Долишні Строїнці, а ще західніше – Горишні Строїнці (пізніше Гоголина або Гогуляни). Долишні Строїнці поступово з’єдналися з Новоселицею і одержали назву Селище. Невеличке поселення, яке виникло на стику територій, заселених різними народами, поступово заселялося представниками різних етнічих груп, зокрема, українцями, молдованами, євреями. Це, безумовно, відбилося на національному складі сучасного населення міста, де дружньою сім’єю живуть представники різних національностей. Займалися жителі в основному землеробством і скотарством, втягувалися в торгівлю і ремесло.

У 1514 році землі Молдавського  князівства загарбала султанська Туреччина. Понад два з половиною століття воно перебувало під турецьким гнітом. Це був досить важкий період у житті трудового народу. Селяни виконували феодальні повинності, сплачували великі податки і данину туркам. Турецькі і татарські загони шастали по нашій землі, забирали у людей усі їхні пожитки, спалювали житла, брали у полон чоловіків і жінок. Тільки в результаті російсько-турецької війни 1768-1774 років територію краю було звільнено від турків. Після укладення Кучук – Кайнаржійської мирної угоди Росії з Туреччиною 1774 року Новоселиця стала прикордоним пунктом і була розділена на дві частини: західну окупувала Австрія, а східна залишалася під турками. Кордон у місті між двома державами проходив по річці Рокитнянка.  

Митниця на російсько – австрійському кордоні, відкрита у 1847 році. Фото кінця ХІХ століття.  Зараз цей будинок не зберігся.

Землі західної частини Новоселиці захопив австрійський барон Зота. Селян примушували працювати на полях барона від зорі до зорі, доглядати його худобу, будувати маєток і господарські приміщення. Частина селян, які залишилися вільними, у 1782 році стають кріпаками Радівецького єпископства, а через два роки їх передають монастирю Гореча. У 1788 році монастир обміняв новоселицькі землі на землі молдавського поміщика Кантакузіно. Таким чином новоселицькі землі та закріплені за ними селяни перейшли у власність останнього.

У східній турецькій Новоселиці землі належали молдавським поміщикам із роду Стурдз. У 1804 році, наприклад, боярину Івану Стурдзі у Новоселиці належав маєток з 204 селянськими дворами.    

Австрійська Новоселиця наприкінці ХІХ століття.

 

 

 

Напис на будинку:  «Kaufmannister verein» - купецьке товариство.             

У результаті російсько-турецької війни 1806-1812 років російські війська здобули перемогу і визволили східну частину Новоселиці від турків. У 1812 році ця територія згідно з Бухаретською мирною угодою була приєднана до Росії і увійшла до складу Хотинського повіту Бессарабської губернії. На той час власником села був боярський рід Струдзів, натомність власником Селища (Долішніх Строїнців) – графи фон Зотта (Цотта). Потік Рокитнянки (пізніше друга його назва – Стара Границя) часто змінював своє русло. Тому остаточне розмежування кордону між Росією та Австрією відбулося тільки у 1828 році. Селище (Долишні Строїнці) стало відтоді називатися австрійською Новоселицею. Західна частина населеного пункту і далі залишалася під владою Австрійської імперії. Пізніше траплялися випадки, коли прикордонна річка Рокитнянка на прилеглих до неї землях змінювала свою течію, що викликало непорозуміння і суперечки. Вирішувала цю проблему змішана міжнародна комісія, яка створювалася для відновлення державного кордону.

Місточок через Рокитнянку на австрійсько-російському кордоні. Зарисовка невідомого художника. 

У російській частині Новоселиці 1817 року, а в австрійській 1847 року, відкрили митниці. Вони контролювали рух вантажів і людей по Пруту і грунтовому шляху, що сполучував Північну Буковину і Бессарабію. Тут будуються добротні приміщення для прикордонної і митної адміністрації,  казарми, складські приміщення.         

На початку ХІХ століття в обох частинах Новоселиці розвивається ремесло і торгівля, зароджується промисловість. На 1828 рік у східній частині Новоселиці було вже 2 шевці, 2 кравці, 3 кушніри, 2 колісники, ткач і коваль.         

Вигідне географічне положення, розвиток ремесла і торгівлі привели до відкриття в 40-х роках ХІХ століття ярмарку. Саме тоді Новоселиця почала називатися містечком. Наприкінці 1870-х воно налічувало 300 будинків і 2100 мешканців, дві церкви. Австрійська Новоселиця була значно меншим поселенням – 91 будинок та 537 мешканців, здебільшого католиків та православних, однак не мало жодного храму (парохії знаходились у сусідніх селах Боянах та Гоголинах). Зростає сітка ремісників, з’являються пекарі, м’ясники, столярі, бондарі, миловари, штукатури, лудильники, шапошники, цирульники тощо. Виникає ряд невеликих крамниць.         

До 30-х років ХІХ століття обмін поштою здійснювався окружним шляхом через розташовану на галицькій дільниці російсько-австрійського кордону пошту у Бродах. Отож виникла необхідність встановити прямий поштовий обмін між Буковиною і Бесарабією. З цією метою 1 червня 1830 року в російській Новоселиці була відкрита поштова контора, через яку, за даними обласного архіву, було встановлено зв’язок «простою письмовою кореспонденцією» по трактах Чернівці- Новоселиця – Кам’янець Подільський і Чернівці –Новоселиця – Бельци.  
Філія приватного акціонерно-іпотечного банку. Фото кінця ХІХ століття.          

З  часом цей зв’язок  набував дальшого розвитку. Через Новоселицю в обох  напрямках постійно пересилалися листи, бандеролі, телеграми, грошові перекази, газети, зразки товарів та інші відправлення. Зрозуміло, що все це позитивно вплинуло на розвиток відносин між Росією та Австрією, зокрема, між Бессарабією і Буковиною.