Вхід

CAPTCHA
Дайте відповідь на це запитання, щоб ми знали що ви людина, а не тупий робот ).
Фото Капча
Enter the characters shown in the image.

Історичні події

Таємниці сімейного ремесла, які передають від батька до сина, мають особливу силу. І звично, коли це підприємництво або садівництво, але особливе захоплення викликають родини видатних лікарів, адже попри складність та відповідальність роботи, віддають сили та вихідні пацієнтам.

Однією з таких є сім′я хірурга, кандидата медичних наук Дмитра Раци, який 52 роки працює у Новоселицькій районній лікарні. Окрім того, що все життя Дмитро Миколайович присвятив хірургії, його справу продовжив і син Анатолій, який зараз очолює хірургічне відділення рідної лікарні, також медиками є і дружина, і невістки.

- Якщо вік всіх родичів, які стали лікарями, скласти докупи, то вийде, що наша родина присвятила медицині понад 160 років, - каже пан Дмитро.

Перші операції провів ще коли був студентом

- У дитинстві я не хотів бути лікарем, у мене були непогані задатки до математики, але ресурсів для того, аби вступити у пристойний виш за межами Чернівців, не було, а тому навчався у Чернівецькому медінституті, - згадує Дмитро Миколайович. - Аж на четвертому курсі, коли проходив практику у хірургічному відділенні Новоселицької лікарні, мені дали можливість брати участь у операціях. Це викликало неабияке захоплення і відтоді почав марити хірургією. Помітивши мій запал, лікарі навіть дали можливість зробити декілька операцій самому. Відтоді остаточно вирішив, що буду хірургом.

Хірурги запевняють, що секрет успіху в тому, що потрібно однаково любити свою професію, людей, час та життя

Дмитро Миколайович зізнається, що досі не знає, як йому такому молодому довірили такі серйозні речі. Мабуть, через те що був знаним футболістом, членом збірної краю, про нього знали і були впевнені у тому, що все вдасться. Через такі стосунки і повернувся працювати до Новоселиці.

До Новоселиці просилися лікуватися навіть з-за кордону

- Взагалі, навіть на початку роботи мав деякі успіхи у своїй професії. Вже на той час напрямки, у яких ми працювали в Новоселиці, лише починали розвивати в Україні, це і лазерна хірургія, і різні види терапії, тож у мене були й кращі перспективи, аніж районна лікарня: запрошували працювати до Києва, Кишинева, відомих інститутів Союзу.  Питання, залишитися чи поїхати, довго мене бентежило, зрештою,  вирішив працювати на рідній землі. По-перше, справи у мене йшли непогано, не відчував, якихось обмежень у розвитку, та й окрім того,  не хотів залишати батьків. Але, якщо бути відвертим, зараз не шкодую про це.

Під час мого керування хірургічним відділом  все одно багато їздив, набирався досвіду у колег, брав участь у науковому житті країни. Під час таких візитів, конференцій, захисту кандидатської спілкувався з багатьма відомими науковцями та хірургами (Шалімовим, Петровським тощо), з ними і зараз підтримую дружні стосунки.

Операції, які виконували у нашому відділі, не поступалися за складністю тим, які проводили провідні хірурги країни. Тоді, за радянських часів, було набагато простіше і привезти до лікарні новаційні прилади, і навчитися ними користуватися. Про Новоселицьку лікарню знали далеко за межами Буковини: проводили операції і мешканцям інших районів та областей, румунам, росіянам тощо.

- Досі є листи з проханнями людей прийняти їх та вилікувати, - згадує п. Дмитро. - Останнім часом, попри прогрес, який, безперечно, є, працювати набагато важче. Ускладнилася ситуація з препаратами та обладнанням. Не йшло навіть мови про те, щоб пацієнт купував сам якісь медикаменти. Раніше ми проводили близько 900 тисяч різноманітних операцій на рік: на серці, печінці, жовчному, легенях, судинах тошо. На Буковині наша лікарня поступалася лише обласній.

До складної операції готуюся декілька днів

 

Досягнення

У Новоселиці роблять рідкісні операції

Здається дивним, але з 2009 року у Новоселицькій лікарні роблять майже унікальні для нашого краю операції на шлунково-кишковому тракті. За словами А. Раци обладнання для цього придбали ще наприкінці 2008-го. І хоча вартувало воно не дешево, за час експлуатації вже декілька разів окупилося.

- З допомогою  апарату можемо зупиняти кровотечу виразки шлунка або дванадцятипалої кишки без розрізу ділянки живота, а з допомогою звичайного зонду та спеціапльної голки. Вперше робили цю процедуру 16-літньому хлопчику, у якого  важко проходило захворювання. Операція пройшла успішно і відтоді робимо такі втручання 12-13 пацієнтам на рік, - каже А. Раца

Попри те, що для всього цивілізованого світу такий метод є звичним, на Буковині ця техноогія діє лише в Новоселиці. Раніше обладнання було ще у лікарні на вул. Фастівській, але наразі потрібна голка зламалася, а коштів, аби придбати нову, немає.

- Свою першу операцію пам'ятаю і досі. Пацієнткою була жінка, якій потрібно було видалити апендицит. Ще донедавна навіть бачив її живою і щоразу знову відчував емоції, як виникали під час операції. Трапляється, що люди взагалі ставляться так, ніби подарував їм друге життя. Скажімо, нещодавно один пацієнт нагадав, як багато років тому недільного ранку майже наживо зашивав йому легені, адже часу на анастезію не було.

Та попри відчуття задоволення, у такі моменти визнаю,  що професія хірурга дуже важка та відповідальна. Вимагає багато зусиль, зосередженості, адже наші помилки вартують людського життя. Тож перед плановою операцією доводиться готуватися за 2-3 дні, аби бути у доброму моральному здоров′ї.

Мало того, вдома біля ліжка вже багато років стоїть телефон, аби пацієнти могли знайти мене навіть вночі. Оскільки дружина також лікар з ненормованим графіком (акушер-гінеколог, - авт.), то ми добре розуміємо один одного та звикли, що у будь-який момент все можемо кинути та йти на роботу.

Найбільше щастя, що син також став хіріргом

Та попри те, що пан Дмитро відчув на собі всі труднощі професії хірурга, каже, що був надщасливим, коли дізнався, що син також піде його шляхом.

- Споглядаючи батьків, не хотів йти у медицину, - каже син Дмитра Миколайовича, теперішній завідуючий хірургічним відділом Новоселицької ЦРЛ Анатолій Раца. - Планував вступати до Москви на фізмат. Але готуючись до олімпіади з біології у 8 класі, звернувся по допомогу до батька. Він пояснював все, що стосується анатомії з погляду хірургії. Це справило на мене велике враження, відмовитися від медицини я вже не зміг. Відтоді жодного разу не розчарувався у виборі професії, як на мене, немає більш вдячної роботи, адже ніхто так швидко не бачить результату, як хірург.  З іншого боку, зовсім не засмутився, що моя донька обрала інший фах. Зараз вона навчається на факультеті комп'ютерних наук в ЧНУ і запевняє, що щаслива, адже її професія передбачає вихідні та відпустки (сміється, - авт.).

Лікарі кажуть, що відпочивати їм вдається дуже рідко. Мають сімейну традицію, за якою щоліта всією родиною вирушають у Крим на море. Вільний час проводять активно: багато ходять, плавають, відвідують цікаві місця.

- Особисто я дуже люблю рибалити, - каже Анатолій. - Втім, вибиратися на риболовлю не можу частіше, аніж два рази на рік, адже через роботу відпочинок повсякчас доводиться переносити.

Головне в праці лікаря – постійно вчитися

На думку хірургів, найбільшим досягненням сьогодення є Інтернет. Батько та син гордяться, що їм вдалося не лише оснастити рідну хірургію доступом до мережі, але й з її допомогою розвиватися професійно.

- На жаль, після розпаду Союзу професійна періодика бажає кращого, - каже п. Дмитро. – Якщо раніше передплачував спеціалізовані видання щорічно на понад тисячу рублів, то зараз немає ані таких коштів, ані сенсу це робити. Все можна знайти в Інтернеті, в будь-який час доби. Окрім того, ми неодноразово брали участь у Інтернет-конференціях, всеросійському з′їзді хірургів, який транслювали он-лайн тощо.

Анатолій Раца додає, що намагається будь-яким чином знайти доступ до статей закордонних колег, хоча для цього потрібні ресурси (адже найчастіше ці матеріали платні) та якісний переклад (адже публікують їх здебільшого англійською). Втім, вчитися ніколи не пізно, а в роботі хірурга потрібно завжди бути в курсі новацій.

Ірина ВОРНІЧЕСА

 

Джерело: http://vidido.ua